Рекомендації батькам, які виховують дитину з аутизмом

Особливості розвитку

Симптоми аутизму можна виявити вже в перші місяці життя дитини. У аутичних дітей порушується «комплекс пожвавлення». Така дитина слабо реагує на світло, на звук брязкалець. Набагато пізніше своїх однолітків починає впізнавати матір. Але, навіть пізнавши її, вона не тягнеться до неї, не посміхається, не реагує на її погляд.

Увага дитини з аутизмом може несподівано і надовго залучити будь-який яскравий предмет, проте також несподівано дитина може панічно злякатися будь-якого предмета. У такої дитини часто спостерігаються рухові стереотипи.

І в більш старшому віці аутичні діти здаються відчуженими, байдужими до навколишнього. Найчастіше вони уникають прямого погляду. Від колективної гри відмовляються, вважаючи за краще індивідуальну гру.

Основні труднощі у таких дітей в спілкуванні і соціалізації, нездатність встановлювати емоційні зв'язки, порушення мовного розвитку. Слід зазначити, що для аутичних дітей характерний аномальний розвиток всіх областей психіки: інтелектуальної та емоційної сфер, сприйняття, моторики, уваги, пам'яті, мовлення.

Рекомендації батькам:

1. Намагайтеся викликати у дитини потребу в емоційному спілкуванні з усіма оточуючими його дорослими, дітьми і навчіть відчувати велику радість від нього.

2. Встановити особливий, теплий емоційний контакт з нею.

3. Дозувати своє спілкування з дитиною, щоб вона від нього не стомлювалася.

4. Не залишати її наодинці з самим собою, а привертати до себе її увагу.

5. Шукати їй друзів.

6. Навіювати впевненість в собі.

7. Намагатися навчити її використовувати свій творчий хист.

8. Не забувати, що механічна пам'ять ще не показник інтелекту.

9. Допомогти засвоїти побутові навички і навички самообслуговування.

10. Зацікавити грою і навчити грати її з іграшками і в рольові ігри.

11. Шукати шляхи, які допоможуть розвинути мовлення дитини, наблизивши його до вікової норми. Звільнити його від штампів.

12. Вчити заміні монологів діалогами. Звести до мінімуму число луна-слів.

13. Шукати причини її страхів і ліквідувати їх раз і назавжди.

14. Підбадьорювати дитину в ті моменти, коли Ви відчуваєте, що вона відчуває страх.

15. Придумувати з нею ігри, де б вона тріумфувала над страхом.

17. Намагатися нівелювати агресію, але в той же час не забувати, що саме вона нерідко - головне і єдине джерело всіх контактів дитини з аутизмом із зовнішнім світом, а також її засіб оборони.

18. Намагатися навіть самі початкові симптоми або ознаки агресії перевести у фрагменти гри, переключивши увагу дитини на інші дії.

19. Не руйнувати стереотипи, а спиратися повністю на них, прагнучи допомогти дитині, так, як зазвичай, лише завдяки їм вона може пристосуватися до дійсності.

20. Використовувати всі ритуали в потрібному для вас руслі.

21. Дозувати все нове в розумних для дитини в даний момент межах.

22. Прагнути зробити свою діяльність з малюком цілеспрямованою і своєчасною.

23. Проконсультуватися з фахівцями.

Рекомендації батькам, які виховують дитину з синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю

Особливості розвитку

В основі синдрому гіперактивності, як правило, лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог. Діти з СДУГ характеризуються дефіцитом активної уваги:

1. Непослідовність, важко довго утримувати увагу.

2. Не слухає, коли до нього звертаються.

3. З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.

4. Зазнає труднощів у організації.

5. Часто втрачає речі.

6. Уникає нудних і потребуючих розумових зусиль завдань.

Руховим розгальмуванням:

1. Постійно совається.

2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, забирається куди-небудь).

3. Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві.

4. Дуже балакучий.

Імпульсивністю:

1. Починає відповідати, недослухавши питання.

2. Нездатний дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

3. Погано зосереджує увагу.

4. Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза).

5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабо контролюється правилами.

6. При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати.

Крім цього спостерігаються також порушення координації (це можуть бути порушення тонких рухів, порушення рівноваги і зорово-просторової координації), емоційні порушення (може спостерігатися запізнення емоційного розвитку, неврівноваженість, запальність, нетерпимість до невдач), порушення міжособистісних відносин (прагнуть керувати іншими, тому у них мало друзів) і поведінковий розлад (можливо поєднання рухової активності і деструктивної поведінки).

Рекомендації батькам:

1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.

2. Продумати режим дня дитини до дрібниць і намагайтесь слідувати йому. Нехай дитина чітко знає, коли вона повинна встати, поїсти, піти гуляти, грати з друзями.

3. Друзів повинно бути мало: чим більше у нього товаришів по іграх, тим більше буде порушуватися його загальний стан. Бажано, щоб друзями не були гіперактивні діти.

4. Гра для дитини - головний лікарський засіб. Необхідно постаратися непосидючість дитини перевести в цілеспрямовану ігрову діяльність. Дитина повинна зрозуміти мету гри і навчитися підкорятися цій меті. Дитина повинна навчитися планувати свою гру, щоб планування найважливіших справ стало звичкою.

5. Гіперактивну дитину бажано зайняти якимось видом спорту, доступним для його віку і темпераменту.

6. Необхідно привчати дитину, крім гучних ігор, грати в тихі, використовувати мозаїку, доміно і лото, щоб виробити посидючість.

7. Дитину можна відвернути від «рухової бурі» малюванням і читанням улюблених книг.

8. Бажано, щоб дитина грала з однією іграшкою. Не треба розпалювати його увагу на інші.

8. Дитина здатна впоратися тільки з однією справою.

10. Не дратуйтесь, якщо дитина все робить навпаки. Спокійно поясніть, показуйте ще і ще. Досягніть, щоб малюк впорався сам, нехай не сьогодні, завтра.

11. Всі старання, навіть слабкі спроби щось зробити, про що ви просили, необхідно відразу заохочувати.

12. Щоб домогтися концентрації уваги під час діяльності, необхідно прибрати зайве, що може потрапити на очі і відвернути її.

13. З таких позицій потрібно обставляти і кімнату дитини, продумавши все до дрібниць.

14. Перегляд телевізора необхідно максимально обмежити.

15. Не треба запрошувати до себе велику кількість гостей, і брати дитину з собою в галасливі компанії.

16. Вчіться стримувати свої емоції, адже дитина вам наслідує.

17. Намагайтеся погасити конфлікти, в які замішана дитина, вже з моменту першої іскри.

18. Будьте послідовними і в покаранні, і в заохоченні.

19. Створіть у дитини позитивну мотивацію до діяльності, ситуацію успіху.

20. Проконсультуватися з фахівцями.

Рекомендації батькам, які виховують дитину з порушенням слуху

Особливості розвитку

Для розвитку мовлення дитини вирішальне значення має повноцінний слух. Дитина чує мову дорослих, наслідує їй і самостійно вчиться говорити. Глухі діти не опановують вимову без спеціального навчання. У дітей із залишками слуху (слабочуючі діти) мова має грубі порушення.

Слух відіграє велику роль і в інтелектуальному розвитку дитини: слухаючи пояснення дорослих, малюк знайомиться з навколишнім світом.

Діти засвоюють значення багатьох слів до того, як опановують умінням говорити.

Слуху належить ще одна важлива роль: з його допомогою дитина отримує можливість контролювати власну мовлення і порівнювати його з вимовою оточуючих. Так, він засвоює не тільки правильну звуковимову, а й лексико-граматичний лад мови. Надалі збережений фізичний слух є необхідною умовою для успішного оволодіння дітьми читання і письма.

В процесі нормального розвитку слухової функції у дитини можна виділити ряд етапів:

1. в перші години після народження у дитини виникає проста реакція на звук (по типу безумовних рефлексів), коли у відповідь на гучний стукіт, удар, шуми відбуваються зміни в смоктальних рухах, пульсації, диханні;

2. на 3-му міс. у дитини формується здатність розрізняти звуки по висоті і тембру;

3. в 10-11 міс. формується здатність до розрізнення слів і фраз по їх інтонаційному та ритмічному забарвленню;

4. в період подальшого формування мови завдяки поступовому вдосконаленню слухової функції поліпшується сприйняття звукового складу мови, формується здатність до розрізнення на слух всіх фонем рідної мови. Це є однією з необхідних умов для успішного становлення дитячого мовлення.

Класифікація порушень слуху визначається характером порушень слухової функції і станом мови. Залежно від цього виділяються два види слухової недостатності: глухота і туговухість.

Глухота - найбільш різка ступінь ураження слуху, при якій розбірливе сприйняття мови стає неможливим. Повна глухота зустрічається рідко. У більшості випадків зберігаються хоча б невеликі залишки слуху. За їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мовлення, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно близько вушної раковини.

Глухота може бути вродженою і набутою.

Залежно від часу виникнення розрізняють ранню глухоту, що виникла в період домовленнєвого розвитку, і пізню, що настала, коли у дитини мовлення вже сформувалося.

Туговухість – порушення слуху, при якому виникають труднощі в сприйнятті мови за допомогою слуху. Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежено, то при туговухості в спеціально створюваних умовах (посилення голосу, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та ін.) Можливості сприйняття мови зростають.

Туговухість може мати різну ступень - від незначного порушення сприйняття шепітної мови до різкого обмеження можливості сприйняття мови розмовної гучності.

Статус мовлення дітей залежить від різних факторів. Основні з них такі:

- ступінь зниження слуху - чим гірше дитина чує, тим гірше вона говорить;

- час виникнення дефекту слуху: якщо слух був порушений після 3 років, у дитини може бути фразова мова з незначними відхиленнями в словнику, граматичному ладі, звуковимови.

Якщо порушення слуху сталося в шкільному віці, то при гарному володінні фразової промовою помилки в основному виражаються в приглушенні дзвінких приголосних, невиразному вимові ненаголошених складів, змащеній артикуляції і т.д. Зниження слуху в ранньому віці призводить до важкого розладу мовлення;

- умови, в яких розвивається дитина після поразки слуху: своєчасно розпочаті заняття дають найбільшу ефективність в роботі;

- фізичний і психічний стан слабочуючих дітей-у соматично ослаблених дітей, психічно малоактивних, формування мовлення відбувається менш активно.

Для людей з вадами слуху, які втратили слух в ранньому віці, в більшості випадків характерно недорозвинення всіх компонентів мовної системи, що охоплює лексику, граматику, фонетику. Неповноцінність сприйняття слів на слух призводить до бідності і спотворення словникового запасу, до обмеженості значень слів.

Граматичний лад мови у дітей зі зниженим слухом не сформований в тій мірі, який характерний для дітей з нормальним слухом того ж віку. Неточність слухового сприйняття складів, особливо їх закінчень, суфіксів і префіксів перешкоджає вичленовуванню граматичних форм слова, засвоєнню граматичних зв'язків між словами. Грубі порушення проявляються по-різному: від вживання тільки однослівних пропозицій до розгорнутої фрази з помилками у відповідних відмінках, родових, числових, тимчасових узгодженнях, у вживанні прийменникових конструкцій ( «Матик мат» замість Хлопчик кинув м'яч).

Не почувши наголошений початок або кінцеву частину слова, діти або опускають їх, або вживають в спотвореному вигляді ( «купай» замість купає).

Фонетична сторона мови рясніє численними помилками в звуковимові.

Труднощі в диференціації звуків на слух породжують численні порушення звуковимови.

Для мови слабочуючих характерне загальне збіднення інтонації. Голос у таких дітей глухий і слабомоделюючий. Темп мовлення, як правило, уповільнений.

Письмова мова слабочуючих дітей у міру її формування багато в чому відображає дефекти усного мовлення.

Труднощі засвоєння письма і читання обумовлені не тільки неповноцінністю слуху, але і недорозвиненням фонематичного сприйняття мови.

Обмежений запас слів і недостатнє оволодіння граматичним ладом мови тягнуть за собою і обмежене розуміння читаного тексту.

Рекомендації батькам:

1. Слід бути уважними і ласкавими до нечуючої дитини. Потрібно спробувати зрозуміти, чого він хоче, а не відмахуватися від нього.

2. Необхідно домогтися, щоб і глуха дитина зрозуміла, що від нього хочуть батьки.

3. Використовуйте жести, щоб дати словесне позначення проханням, бажанням і думкам дитини.

4. Привчити дитину дивитися в обличчя, на губи того, хто з ним розмовляє, щоб він навчився зчитувати інформацію з них.

5. Не можна говорити слова, фрази, відірвані від пов'язаних з ними дій або предметів. Наприклад, кличучи жестом дитину, потрібно повільно і чітко сказати: «Іди сюди». Цю фразу необхідно вимовляти всім членам сім'ї, коли вони звуть дитину. Так необхідно робити і з іншими фразами побутового характеру.

6. Необхідно закріплювати ці слова і фрази в ігровій діяльності.

7. Слід більше грати з дитиною в різні ігри. Під час гри у дитини виникає потреба в мовленні, а піднесений емоційний стан створює сприятливий грунт для цього.

8. Якщо у дитини є залишок слуху, то слід розвивати у нього навик слухати.

9. Розвиток зорового увагу, яке так необхідно дитині при читанні з губ. Цьому дуже сприяє гра в лото або гра «Чого не стало?»

10. Необхідно привчити дитину до режиму. Правильний розпорядок дня привчить його до організованості, забезпечить достатнє перебування на повітрі, регулярне харчування та зміцнить його здоров'я.

11. Консультація фахівців.

Рекомендації батькам, які виховують дітей з затримкою психічного розвитку

Особливості розвитку

Затримка психічного розвитку - це медичний діагноз, тому визначити його може тільки фахівець. Якщо батьки зустрілися з подібними труднощами, то найкраще звернутися дитячого лікаря-психоневролога для уточнення причини подібних проблем.

Ще до вступу до школи батьки можуть помітити, що їхня дитина відрізняється від своїх однолітків: він пізніше почав сидіти, стояти, говорити перші слова. Навіть в процесі гри дитина імпульсивна, спочатку робить, а потім тільки починає думати. Її активність на заняттях в дитячому садку не завжди цілеспрямована - їй важко зосередитися на своїй діяльності, не розуміє, з чого почати, як продовжити, швидко відволікається. Ці особливості, а тим більше їх поєднання вже можуть виявитися тривожним сигналом неблагополуччя.

Ось дитина приходить в школу і зустрічається з серйозними проблемами, з непосильними для неї вимогами. Їй часто не вдається «вписатися» в шкільне життя і новий дитячий колектив. Її поведінка часто відрізняється від поведінки однолітків.

Діти із затримкою психічного розвитку часто непосидючі, неуважні, насилу розуміють умови запропонованих завдань. У них проявляється низька пізнавальна активність, вони менш допитливі, ніж однолітки. Така дитина як би «не чує» або «не бачить» багато чого в навколишньому світі, не прагне зрозуміти, осмислити те, що відбувається навколо неї. Це обумовлено специфічними особливостями її психічної діяльності - запам'ятовування, мислення, уваги, емоційно-вольової сфери. В основі таких особливостей лежить найчастіше негруба органічна недостатність тих мозкових систем, які відповідають за здатність до навчання дитини і формування складних форм поведінки.

При вивченні нейропсихологічних особливостей дітей з ЗПР відзначений уповільнений темп дозрівання лобних областей лівої і правої півкуль, до основних функцій яких належить формування програм поведінки, контроль і регулювання своєї діяльності, виділення істотних елементів інформації, їх порівняння і аналіз, розвиток абстрактно-логічного мислення, спрямованого уваги. Причому, для дітей із затримкою психічного розвитку до початку навчання в школі характерна ослаблена активація лівої півкулі при надходженні інформації в праву, що спостерігається на більш ранніх етапах нормального розвитку дитини.

Це проявляється в уповільненому темпі сприйняття і переробки інформації, що надходить, при цьому дитина сприймає інформацію фрагментарно, неповно і тому не може осмислити і засвоїти її так само, як її одноліток з нормальним темпом розвитку. Зниження пам'яті проявляється в труднощі смислової переробки інформації, тому діти часто вдаються до механічного запам'ятовування.

У дітей із затримкою психічного розвитку знижена здатність планувати свою діяльність, вміння передбачати результат своєї діяльності і співвідносити з ним окремі дії. Недостатня орієнтування у вирішенні пізнавальних завдань призводить до того, що дитина при виконанні будь-якого завдання починає працювати «на авось», що призводить до численних помилок.

Рекомендації батькам:

1. Уникати гіперопіки, коли за дитину роблять все, включаючи і те, що без особливих зусиль змогла би зробити вона сама, вважаючи її маленькою. Саме в простих видах діяльностях, елементарних навичках самообслуговування і самоконтролю розвиваються такі важливі якості, як впевненість в собі, почуття відповідальності, самостійність. Звичайно, контроль необхідний, але його необхідно організовувати не «над», а «поряд».

2. Не завищувати вимоги. Перевантаження, особливо інтелектуальна, тягне за собою не тільки зниження працездатності, загальмованість в розумінні ситуації, але і може проявитися як агресія, зриви в поведінці, різкі перепади настрою. Завищені вимоги батьків призводять до кого, що, беручись за непосильний для себе справу, дитина не може його виконати, починає нервувати, втрачає віру в свої сили.

3. Розвивайте навички поступово, починаючи з найпростіших - тих, якими малюк вже володіє, і закінчуючи складними. Малювання, ліплення, аплікація - всі ці заняття допомагають розвивати координацію, концентрацію, увагу.

4. Уважно поставитись до організації праці та відпочинку дитини, щоб зберегти працездатність і не завдати шкоди здоров'ю.

5. Допомагати пізнавати дитині і розуміти навколишній світ за допомогою спілкування: цікаві і захоплюючі розповіді дорослих, а потім можна задати питання про те, що нового дізналася дитина.

6. Пізнавальна активність, прагнення до розумової праці повинні формуватися на легкому, доступному і цікавому для дитини матеріалі.

7. Фізичний розвиток. Фізичні вправи поліпшують обмін речовин, кровообіг, дихання, тонізують діяльність центрального і периферичного відділів нервової системи, позитивно впливають на стан кістково-м'язового апарату. Все це сприяє поліпшенню загального стану організму дитини, підвищенню його розумової і фізичної працездатності, підняття компенсаторних можливостей центральної нервової системи. Така активізація діяльності всього організму і, в першу чергу, центральної нервової системи є важливою умовою успішного навчання і подолання недоліків дітей з ЗПР.

8. Консультація фахівців.

Рекомендації батькам, які виховують сором’язливих дітей

Особливості розвитку

Сором'язлива дитина боязка, тиха і напрочуд слухняна, безмовна. Вона керує собою і не проявляє емоції назовні. Зазвичай такі діти взагалі уникають ігор, боячись, що щось зробить не так.

Рекомендації батькам:

1. Бути дуже делікатним з такою дитиною і не розчаровуватися в ній.

2. Не використовувати авторитарний метод виховання.

3. Все робити так, щоб дитина не відчувала себе незахищеною і залежною від Вас.

4. Підвищити рівень самооцінки.

5. Вчити, щоб вона поважала себе.

6. Хвалити і робити їй компліменти.

7. Формувати впевненість в собі.

8. Допомогти знайти їй все те, в чому вона набагато перевершує своїх однолітків, і з допомогою цієї сильної сторони врівноважити слабку, як засіб компенсації всіх недоліків.

9. Учити дитину йти на ризик, вміти переносити всі поразки.

10. Тренувати з нею навички спілкування.

11. Будь-якими способами заохочувати всі ігри її зі своїми однолітками.

12. Допомогти знайти такого друга, який захищав би її серед ровесників.

13. Не порівнювати з іншими.

14. Не критикувати інтелектуальні здібності дитини.

15. Не створювати такі ситуації, в яких вона відчуватиме себе неповноцінною

16. Дитина повинна відчувати, що вона особлива.

17. Бути ніжним з дитиною.

18. Співчувати їй.

19. Підтримувати її.

Рекомендації батькам, які виховують агресивних дітей

Особливості розвитку

На становлення агресивної поведінки великий вплив має виховання дитини.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення дитячо-батьківських стосунків і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.

Вони часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину на інших. Часто самі не можуть оцінити свою агресивність. Не розуміють, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж діти не можуть подивитися на себе з боку і адекватно оцінити свою поведінку.

Рекомендації батькам:

1. Нормалізувати сімейні відносини.

2. Ліквідувати всі агресивні форми поведінки серед близьких, пам'ятаючи, що дитина, наслідуючи, бачить все.

3. Приймати її такою, якою вона є, і любити з усіма недоліками.

4. Щось вимагаючи від дитини, враховувати її можливості, а не те, як Вам хотілося б це бачити.

5. Спробувати погасити конфлікт у зародку, направляючи інтерес дитини в інше русло.

6. Дати зрозуміти їй, що її люблять, навіть якщо раптом в родині з'явився новонароджений.

7. Навчити її спілкуванню з однолітками, приділяючи максимум уваги під час вступу до дитячого садка.

8. При забіякуватості дитини головне - не роз'яснити, а запобігти удару.

9. Розуміти, що і слово може поранити малюка.

10. Розуміти свою дитину.

Рекомендації батькам, які виховують тривожних дітей

Особливості розвитку

Тривожні діти напружені, вдивляються в усе, що знаходиться навколо, боязкі. Їх відрізняє надмірне занепокоєння. Діти відчувають себе безпорадними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їх самооцінки низький. Шукають заохочення і схвалення дорослих у всіх справах.

Для тривожних дітей характерні і соматичні проблеми: біль у животі, запаморочення, головний біль, спазми в горлі, утруднене поверхневе дихання. Під час прояви тривоги вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість в ногах, прискорене серцебиття.

Рекомендації батькам:

1. Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, що враховують швидкість.

2. Не порівнюйте дитину з оточуючими.

3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

5. Частіше звертайтеся до дитини на ім'я.

6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.

7. Не пред'являйте до дитини завищених вимог.

8. Будьте послідовні у вихованні дитини.

9. Намагайтеся робити якомога менше зауважень.

10. Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.

11. Не принижуйте дитину, караючи її.